Нарцисизм у психоаналізі: як його розумів Фройд і чому сьогодні це поняття спотворене
Нарцисизм — одне з ключових понять у психоаналізі, але водночас одне з найбільш викривлених у сучасній масовій культурі. Сьогодні слово «нарцис» перетворилося на побутову образу. Ним називають егоїстів, грубих партнерів або тих, хто проявляє самозакоханість. Такий підхід не має нічого спільного з тим, що справді мав на увазі Фройд, коли вводив у психоаналіз концепцію нарцисизму.
Щоби повернути цьому терміну первинний зміст, важливо зрозуміти: нарцисизм не є патологією сам по собі. Це фундаментальна частина розвитку психіки кожної людини. Проблемою він стає лише тоді, коли цей розвиток порушується або фіксується на ранніх рівнях.
1. Первинний нарцисизм: початкова точка психічного життя
У статті «До введення нарцисизму» (1914) Фройд описав те, що пізніше стало основою всіх психоаналітичних теорій Я.
Він припускав, що на ранньому етапі свого розвитку дитина перебуває в стані первинного нарцисизму — психічної організації, у якій:
дитина не розрізняє себе й зовнішній світ;
вся енергія лібідо спрямована на власне тіло;
немає об’єктів любові — є лише власне задоволення та цілісність.
Цей стан є нормальним, обов’язковим і природним.
Первинний нарцисизм — це не егоїзм у дорослому розумінні, а необхідний фундамент, завдяки якому формується образ «я», здатність регулювати власні стани, потреба в любові та подальша можливість любити іншого.
2. Вторинний нарцисизм: коли енергія повертається до Я
Фройд описував і інший процес — вторинний нарцисизм. Він виникає тоді, коли вже сформоване Я тимчасово або постійно «збирає назад» лібідо, що раніше було спрямоване на об’єкти.
Це відбувається в кількох випадках:
при втраті об’єкта;
у ситуаціях вразливості та травми;
у психічних розладах, коли світ здається загрозливим;
при необхідності зберегти психічну цілісність.
Таким чином, вторинний нарцисизм — це механізм захисту, спосіб уникнути надмірного болю.
3. Нарцисизм не дорівнює самозакоханість
У сучасній культурі слово «нарцис» стало синонімом:
холодності,
маніпуляційності,
любові лише до себе,
нездатності до емпатії.
Усе це стосується патологічного нарцисизму, який описували вже постфройдівські автори — Кохут, Кернберг, Розенфельд.
Але й навіть вони розглядали нарцисичний розлад не як «погану рису», а як глибоку травму розвитку, у якій людина:
не отримала достатнього відзеркалення;
не змогла інтегрувати образ себе;
не має стабільного почуття власної цінності;
компенсує внутрішню порожнечу грандіозністю або холодністю.
Справжній нарцисичний розлад — це не про самозакоханість.
Це про вразливість, крихкість і неможливість витримати контакт з реальністю власних почуттів.
4. Чому сьогодні поняття «нарцисизм» спотворене
Є кілька причин, чому термін втратив первинний сенс:
Популяризація психології в соцмережах
Теми токсичних стосунків продаються легко. Тому слово «нарцис» стало ярликом для позначення будь-якого болючого досвіду.
Спрощення складних психодинамічних концепцій
Масова культура не працює з теорією об’єктних стосунків, з перенесенням, із ранніми травмами — їй потрібні прості пояснення.
Потреба швидко знайти винного
Людині легше назвати партнера «нарцисом», ніж побачити власні патерни, повторення, несвідомі сценарії.
Втрата різниці між нормальним і патологічним нарцисизмом
У кожної людини є нарцисична частина. Вона необхідна для самоцінності, віри в себе, амбіцій.
Патологічним стає не нарцисизм як такий, а застрягання на ранній стадії.
Психоаналітичний погляд: нарцисизм як основа розвитку «Я»
У класичному психоаналізі нарцисизм означає:
здатність відчувати власну цінність;
внутрішню опору та самоповагу;
можливість надихатися ідеалами;
зв’язок між любов’ю до себе і любов’ю до іншого.
Проблеми виникають не тоді, коли людина має здорову гордість, а тоді, коли:
її самоповага нестабільна;
вона потребує постійного зовнішнього підтвердження;
найменша критика сприймається як руйнування;
стосунки стають способом уникнути болю і сорому.
Тобто патологічний нарцисизм — це не надлишок любові до себе, а навпаки — відсутність внутрішньої стабільності, яка компенсується зовнішніми оболонками.
Чому це важливо для психотерапії
Психоаналітична робота з нарцисичними структурами спрямована не на «вилікування егоїзму», а на:
формування здатності витримувати реальність;
відбудову внутрішньої опори;
відновлення можливості до любові й турботи;
поступове зменшення потреби в ідеалізації та знеціненні;
інтеграцію ранимої частини особистості.
У терапії з’являється досвід, якого людина не мала раніше:
бути побаченою, визнаною і водночас не розчиненою в іншому.
Нарцисизм у психоаналізі — це не про поверхневу самозакоханість.
Це про формування «Я», про розвиток, про те, як людина вчиться любити, цінувати й витримувати саму себе.
Сучасне використання цього терміну часто спрощене, жорстке і дестигматизуюче. Воно зводить складну внутрішню динаміку до ярликів, які нічого не говорять про справжню потребу людини — бути побаченою і зібраною всередині себе.
Повернення до фройдівського розуміння дозволяє бачити глибину, історію і сенс цього поняття.
Бо нарцисизм — це не вирок, а точка входу в розуміння того, як формується людська психіка і де саме виникає біль, який людина не може винести сама.
